© 2017 Антонина Оксанич  

Як полегшити адаптацію до школи?

 

Записувала Юлія Чернова для "Освіторія"

 

Будь-які зміни в житті дитини – це певною мірою стрес. Вони не обов’язково пов’язані з чимось поганим, проте це завжди адаптація. Початок навчання у школі – це новий етап життя для всієї сім¢ї, що потребує від дитини старань, а від батьків – підтримки. І тоді адаптація пройде легше.


Образ учителя має бути позитивним
Батьки мають позитивно налаштувати дитину до вчителя. Розповісти, що до вчитель і навчає дітей і турбується про кожного з них. Тому не потрібно соромитися. Із будь-якого питання, яке турбує, варто звернутися до вчителя: щодо роботи, туалету, не зрозумів куди піти, замерз чи хочеш пити.

Дитина має розуміти, що вчитель один на клас, а дітей багато. Тому задовольнити одночасно всіх він/вона не може. Потрібно трошки зачекати, щоб дочекатися своєї черги. Але важливо поселити в голові дитини думку, що з будь-яким питанням вона має звернутися саме до вчителя. 

Інколи батьки не погоджуються з діями вчителя. Такі речі потрібно прояснити з вчителем віч на віч, без участі дитини! Ніколи не критикуйте вчителя при дитині. Але при цьому поясніть, що вчитель не має право робити ні при яких обставинах: бити, принижувати, соромити. 


Школяр – це круто!
 

Варто обговорити з дитиною, чим саме відрізняється школа від садочка. «Ти подорослішав і тепер ти школяр! Це круто! У школі тебе навчатимуть писати і читати, ви будете навчатися за партами і писати на дошці! І вже з обіду ти матимеш вільний час для інших улюблених справ». 

 

Довірливі відносини між батьками та дитиною – основа адаптації

Найважливіше у цей час закріпити довірливі стосунки між дитиною та батьками. Це означає, що кожного дня батьки мають говорити з дитиною про те, як пройшов день. Важливо! Ця розмова не повинна бути схожою на допит чи контроль – у запитаннях має відчуватися ваш інтерес.

 

Для того, щоб дитина не боялася відкриватися та ділитися враженнями, батьки не повинні засуджувати її почуття та страхи. Дорослим варто більше слухати ніж говорити.

Якщо школяр каже, що йому страшно, не потрібно відповідати щось на кшталт: “Та ти чого, це ж зовсім не проблема! Не видумуй!”. Озвучте емоції дитини, приймайте їх: “Я розумію, тобі було страшно”. Задайте більше уточнюючих запитань. Не поспішайте із порадими, запинехай дитина спершу саподумає сама над рішенням проблеми. 

Якщо дитина не хоче розповідати про школу, це означає, що потрібно знайти ключик, щоб дитина відкрилася.  Можна застосувати такі фрази, які викличуть дитину на діалог: «Що тобі найбільше сподобалося в школі?» і «Що тобі найменше сподобалося сьогодні?», «Із ким ти сьогодні подружився?»


Або спробуйте знайти точку входу в розмову, граючи всі разом у гру «Якого кольору у тебе сьогодні настрій?». Батьки можуть почати самі й назвати колір, із яким асоціюють сьогоднішній день, і розповісти чому. А коли черга дійде до дитини і вона назве свій колір, запитати її, а що саме цей колір для неї означає. 

Учитель – це ключова фігура з формування соціальної самооцінки дитини. 

Батьки формують самооцінку дитини, до 7 років – це позитивне або негативне ставлення до себе. А вчитель формує соціальну оцінку – тобто яка дитина в колективі: кмітлива, швидка, занудна, смішна, конфліктна чи неконфліктна. Для дитини перший учитель є дуже великим авторитетом, тому важливо, яким цей учитель буде. У дитини є певна ідеалізація, тому, якщо вчитель починає формувати негативну самооцінку дитини, критикує привселюдно чи принижує особистість (« ти ледар! подивись на себе…»), батьки мають переговорити з учителем. Поведінку і вчинки критикувати можна, переходити на особистості – ні! Якщо ж учитель повірив у дитину та зміг надихнути її у перші роки навчання – це позитивно відобразиться на всьому майбутньому житті дитини.

Тому, навіть якщо вчитель має якісь претензії щодо поведінки чи успішності Вашої дитини і розповідає Вам про це (і навіть якщо вам справді соромно за дії власної дитини), не перекладайте це на дитину. Зупиніться й спробуйте зрозуміти дитину, адже за поганою поведінкою 100% стоїть якась проблема: чи то недостатньо підтримки вдома чи в класі, можливо, її цькують у школі, або вона надзвичайно боїться.  

Місточки довіри і підтримки між батьками та дитиною

Пишіть своїй дитині листівочки й кладіть непомітно в портфель чи кишеню. Прості фрази “ Я люблю тебе”, “Привіт”, “Гарного дня” – будуть приємним сюрпризом для юного школяра та нагадають про близькість батьків.
Придбайте чи зробіть символічний амулет від мами чи тата для дитини і разом вигадайте історію. Кожного разу, як дитина сумуватиме за мамою в школі, вона зможе діставати амулет й одразу відчуватиме батьків поруч.
Покладіть дитині з собою улюблене печиво, чи щось смачненьке, що нагадуватиме дитині в школі, як сильно про неї піклуються батьки.
Якщо правила школи не забороняють, дайте дитині з собою годинник-телефон (тільки попередньо навчіть ним користуватися). У такий спосіб ви зможете обмінюватися сердечками, аудіоповідомленнями, а дитина буде певна, що за потреби легко зв’яжеться з батьками. 

Іще спробуйте підтримати бажання дитини дружити з іншими однокласниками поза школою – так вона матиме ще одну точку опори окрім учителя, і в некритичних питаннях матиме підтримку в школі від найкращого друга.

 

 

Теги:

Поделиться в Facebook
Поделиться в Twitter
Please reload

Недавние посты
Please reload

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now